Колись на Великдень кожний віруючий намагався бодай кілька разів смикнути за мотузок і вдарити в дзвона, бо це, за народним віруванням, приносило щастя.
«Дзвін підкреслює торжество віри», – розповідають дзвонарі Свято-Духівського Кафедрального Собору Василь та Петро, які вже 15 років опановують церковне мистецтво дзвону. 80-річні дзвонарі кажуть, що, коли починають дзвонити – усі їхні хвороби та вікові недуги відступають.
– Дзвін має дуже сильне звучання і може оглушити, – розповів дзвонар Петро. – Я вже на одне вухо не чую. Напевно, це трапилося, коли ми ще не користувалися навушниками.
А взагалі те, що ми дзвонимо, дуже позитивно впливає на нас. Пригадую, якось мене боліло серце, але я все одно пішов дзвонити. За декілька тижнів усе минуло безслідно.
– Одразу перестає боліти голова, якщо притулитися до дзвонів, – додає Василь.
– До нас тривалий час приходили дві жінки, які хворіли. Одна з них вже не приходить – хвороба минула.
Церковний дзвін також призначений, щоби скликати людей на богослужіння, сповіщати тих, хто з якихось причин не прийшов до церкви, який зараз момент служби. І звучать вони за певними правилами.
– Церква встановила певні правила як дзвонити і чому саме так, – пояснює послушник Андрій. – Наприклад, у неділю, на Великдень за приписом Уставу урочистий дзвін повинен лунати весь день. Нині ця традиція відходить, але я пам’ятаю зі свого дитинства, що сам дзвонив почергово з іншими весь день.
– Як дізнається дзвонар, що слід вдаряти у дзвін?
– Зазвичай до нього приходять і повідомляють про це. У Кафедральному Соборі є сучасний механізм, який сигналізує про це. Мелодію повинен знати сам дзвонар. На Заході роблять дзвони, у яких хитається і язичок, і сам дзвін під час удару. А на Русі винайшли зовсім інший дзвін – нерухомий, а язик хитається за допомогою шнурівки. Отож говорити про якусь особливу мелодію на Заході – неможливо, а ось на Русі було таке поняття, як мелодія дзвону: перебор, тризвон, двозвон тощо. Наша область нібито на стику двох культур, тому руський дзвін для нас не дуже характерний. Для Собору зараз купили нові дзвони у Воронежі. За стилем вони руські, але у нас немає таких дзвонарів, як у Центральній Росії чи у Києві. Наші дзвонарі грають поки що нескладну мелодію. Дзвін – це велике церковне мистецтво. Спеціальна школа для дзвонарів є лише у Москві, але за бажання, людина може навчитися цього мистецтва. Знаю, що у Харкові жив дзвонар – глухий від народження, який грав унікальні мелодії. А священик села Киселів купив дзвони у Воронежі і навчився на слух грати дуже гарні мелодії.
