|
З відомим письменником і телевізійником Юрієм Макаровим ми поспілкувалися, коли він завітав до Чернівців з презентацією короткометражних фільмів молодих режисерів.
– Ви були у складі журі 38-го кінофестивалю «Молодість». Які враження?
– Було багато мотлоху, але траплялися й фільми, які цілком варті того, щоб їх показати. Була стрічка, яка мене обурила – «Маленьке життя» Олександра Жовни. Режисер розповідав, що актриса, яку він хотів зняти у своєму фільмі, запросила «аж» 500 доларів за день зйомки. Даруйте, якщо ти хочеш мати справу з професіоналами, то маєш враховувати, що вони цим заробляють гроші. А він вирішив зекономити і зняв у фільмі свою доньку. А дівчинка абсолютно «не з цієї історії». Був ще фільм Юрія Іллєнка, який «очі би мої не бачили». Усе було нормально, доки режисер не вирішив приліпити в кінці метафору. Нею він закреслив увесь фільм.
– Загалом що ви думаєте про сучасний український кінематограф?
– Він не може бути цілком нормальним, тому що складається з
кількох автономних потоків. Перший – це люди, які пройшли крізь інститут імені Карпенка-Карого та «кульок» імені Поплавського. Другий – люди, які, крім того, що пройшли цю школу, ще й стежать, що робиться у світі, дивляться кіно, читають, їздять скрізь. І третя частина – та, яка нічого не хоче знати, лише хоче самоствердитися. На жаль, у нашої влади немає розуміння, що кіно – найважливіше з мистецтв. Відповідно, вона ніколи не буде фінансувати кінематограф так, як його фінансує Кремль. Але все-таки вважаю, що українське кіно на сьогодні вже є, треба лише його донести до публіки. Усе, що зараз відбувається – живе, за цим цікаво стежити. Шість років тому було значно сумніше. Щодо українського телебачення, його як такого немає. Більшість телеканалів існують або за рахунок російських серіалів, або тих, які виробляються в Україні, але насправді – на замовлення російських каналів. Відповідно весь зміст диктується російськими продюсерами.
– Чи може молодий режисер сьогодні «пробитися» без грошей?
– Є фестивалі фільмів, знятих на мобільний телефон. Тож, якщо є ідея чи імпульс, завжди можна знайти спосіб його реалізації навіть без державної підтримки. Отже, якщо людина хоче, то навіть за сьогоднішніх українських реалій може пробитися.
– Працюючи телеведучим, що ви відчували, сидячи перед камерою?
– Навіть якщо намагаєшся бути абсолютно природним, перед камерою ти все одно граєш. Це суперечить моїй природі. Тому тривалий час, коли я сідав перед камерою, нічого, крім мандражу, не відчував. Тепер вже трохи призвичаївся, але в будь-якому разі, якщо не відчуваєш дистанції між собою і своїм екранним втіленням, ти не зовсім професіонал. Але й заграватися у це екранне «я» теж дуже небезпечно. Я знаю багатьох людей, які на цьому дуже швидко згоріли. Єдине, що може врятувати – почуття самоіронії і гумору. У мене є улюблений вислів: «Доки ти знаєш, що брешеш, ти – чесний».
Галина МАРКІВ
З ДОСЬЄ
Народився 24 квітня 1955 року в столиці Болгарії Софії.
1977 року закінчив Київський університет імені Тараса Шевченка, факультет романо-германської філології.
З 1995 працював на «1+1» ведучим програм «Телеманія», «Сніданок з 1+1», «Спецпроект Юрія Макарова», «Імперія кіно», «Документ».
2007 року очолив новий суспільно-політичний журнал «Український тиждень».
Володіє англійською, французькою, болгарською мовами.
Захоплюється подорожами, грою на фортепіано.
|
