|
Хто навчався у музичній школі №2 або в чернівецькому музучилищі, пам’ятають батьків композитора Сергія Бедусенка. Днями автор першої української рок-опери “Енеїда” завітав до Чернівців і навіть відкрив персональну виставку графіки у Художньому музеї. Кореспонденту “МБ” Сергій Валентинович розповів, чому Чернівці досі ще не бачили його легендарну оперу та як він ставиться до сучасного музичного мистецтва.
- Коли навчався у музучилищі, філармонія була взірцем. А тепер навіть нема кому полагодити приміщення, - сумує Сергій Бедусенко. - До Чернівців “Енеїду” важко привезти. На сцену якого театру? “У нас усе є. У нас усього достатньо”, - відповідають мені, наче роблять величезну послугу. Коли звернувся до директора театру, він розмовляв зі мною так, наче він Людовік XVI, а я прибиральник.
- З чого починалася ваша творчість?
- Я захоплювався арт-роком. Усе починалося з “Бітлз”. А потім вийшло, що я був засновником арт-рокового напрямку в українській музиці. Арт-рок називають ще симфо-роком – це складна музична драматургія. Тому згодом я захопився музичним театром. Перші рок-опери дісталися мені завдяки співпраці з великим українським режисером Сергієм Данченком. Ми дійшли до висновку, що “Енеїда” Івана Котляревського має бути саме тим літературним твором, за яким має бути створена рок-опера. Ця тематика – революційна. Еней – козак, який крокує усією планетою. Мені здалося, що буде набагато цікавіше, якщо він буде не на фоні маслянки з макогоном, а на фоні Ейфелової вежі чи Статуї Свободи. У цьому контрасті виявляється сучасний погляд на речі. Потім було багато симфонічних творів, мюзиклів, які у 80-ті роки називати було прийнято водевілями, оперетами чи комедіями. Остання з моїх робіт – рок-опера “Ярослав Мудрий”. Мені дуже подобається ця епоха. Вважаю що тоді був надзвичайний злет, коли ця земля була утричі більшою і коли її поважали у всій Європі. Ця людина навчила читати і писати усіх наших колишніх співвітчизників.
- Що спільного є між епохою, оспіваною в опері “Ярослав Мудрий”, та сьогоденням?
- Тема духовності, якої зараз не вистачає не тільки у нашій державі. Надзвичайна запопсованість не дає мені спокою. Є люди, які вважають, що на концерти поплавських чи сердючок розумна людина не піде, а дурній – туди й дорога. Нічого подібного. Є великий прошарок людей середнього гатунку, які не знають, хто такі Бах, Моцарт чи Бетховен. Вони ніде не чують гарних зразків класичної музики, а поп-прикладів дуже багато. Такі люди мають вибір – піти до підворіття чи у філармонію. Але через те, що у них немає альтернативи, вони йдуть до підворіття та слухають блатоту чи дешеву попсу. Я - за професіоналізм. Коли були художні ради, поганим голосом не можна було співати, людину просто не випускали на сцену. А зараз співають всі, особливо, якщо є гроші. Безголоса людина вийде на сцену і буде співати про любов. Мені здається, коли співали оперним голосом про Сталіна чи партію, це погано, але якщо поганим голосом співають про любов, це ще гірше.
- Хто співав у “Енеїді”?
- Тут співають Тая Повалій, Лілія Сандулеса, Іво Бобул, читають Богдан Ступка, Анатолій Хостікоєв, Наталія Сумська, Богдан Бенюк тощо. Рок-оперу записували 1991 року на аудіокасеті. Але був зроблений ремастеринг і записали диск. Насправді у цих естрадних виконавців голосу набагато більше, ніж вони демонструють при виконанні своїх пісень зі сцени. Білоножко взагалі консерваторію закінчив, і у цій рок-опері співав своїм справжнім повним голосом. Сандулеса більше показала імпровізаційних речей. Повалій може співати що завгодно. Те, що вона зараз співає, не є прикладом того, що вона може співати. Рок-опера “Енеїда” витримала 350 постановок.
- З естрадних співаків хоч хтось подобається?
- Тарас Петриненко має справжній і мелодійний голос. В Олександра Пономарьова непоганий гоолос. Але мені здається, що він не відійшов від опери і не прийшов до естради, він десь посередині. Нормально ставлюся до Ані Лорак. Складна у неї доля. Їй і допомогли, але дещо й зіпсували у середині. Не хочу її ображати, вона хороша дівчина, але в неї трошки пошкоджена енергетика. Вона у цьому не винна, і з часом це подолає. Були проблеми з репертуаром. Зараз залучила до співпраці Кіркорова, але вважаю, що їй користі це не принесе. Тіна Кароль “косить” під гречанку, яка перемогла на “Євробаченні” у Києві. Але та посіла перше місце, а у Кароль виходять епігонські речі. “Євробачення” для мене серйозний конкурс, тому що звідти вийшли “АВВА” і Селін Діон.
- Що скажете про успіхи земляків?
- Бужинська мене взагалі дратує. Бігає, щось кричить, ніби вона до Бога наблизилася. Базарна тітка. Але голос нормальний, є значно гірші. Але ж має бути не лише голос, але й поєднання особистої енергетики та естетики музичного ряду. Олександра Тищенка мало хто пом’ятає, але він дуже цікава особистість. Коли співав у рок-групі, все було нормально. А коли пішов, з’явилася запопсованість, яка нікому не додає шарму, а створює інкубаторський ефект.
- На вашу думку, хто грає українську рок-музику?
- “ВВ” не вміють грати. “Мандри” грають набагато краще за “ВВ”. “Весна” вкрадена з репартуару італійського співака. Скрипка дуже вульгарно поводить себе на сцені. Співає фальшиво. Це не жанр, а нахабство. Не подобається ні тембр голосу, ні вираз обличчя. Поплавський – аномалія. Сердючка талановитіша. У неї хоча б є дар імпровізації, є професіоналізм.
- Що є у вашій домашній фонотеці?
- Багато джазу. Української естради немає. Хіба що дещо з творчості Марії Бурмаки. Хоч голосу в неї теж немає, але з енергетикою у неї набагато краще, ніж у Скрипки. Там нормальне аранжування та мелодійний ряд. “Скрябін” – взагалі непорозуміння. Могилевську дуже не полюбляю. Це дядько. У ній немає нічого жіночного. “Здрастуйте, чоловіче!” – іноді хочеться їй сказати. А голос нормальний. Співала б собі на радіо. Навіщо їй було себе показувати по телебаченню? До “Океану Ельзи” ставлюся добре. Хоч у Вакарчука немає особливого голосу, але тембр – оригінальний. Людина з інтелігентної родин. Одразу видно культуру текстів, культуру виконаня.
Довідка
Сергій Бедусенко – композитор, автор перших українських рок-опер, джаз-піаніст, вокаліст, літератор, художник-графік, заслужений діяч мистецтв України, лауреат вітчизняних і закордонних театральних фестивалів, володар премії “Київська пектораль”. Створив перші українські рок-опери: “Суд” (за твором Бориса Олійника) та “Енеїду” (за Іваном Котляревським), а також “Адам і Єва” та “Ярослав Мудрий” на власні лібрето.
Ольга Гнідан
|
